Байдарка
Спортивний човен з закритим верхом, в якому є отвір для гребців. Гребці (1 або 2) сидять на дні лицем у бік руху і гребуть дволопатевими веслами. Каркас байдарки виготовляється з ясеня (обшивається фанерою чи тканиною) або з алюмінію.
Промисловий морський човен на 1—2 чоловіки з дерев'яним каркасом, обтягнутим шкірою тюленя.
Байдарка також є синонімом слова каяк. Традиційно термін «байдарка» використовують на території країн СНД, в той час як в інших країнах світу використовують термін «каяк»
Вапоретто
Вапоретто (італ. Vaporetto) — маршрутний теплохід, єдиний вид громадського транспорту в острівній Венеції. Свого роду аналог річкового трамваю. Оператором вапоретто є компанія ACTV (Azienda Consorzio Trasporti Venezia).
Розташована на островах Венеція, з'єднується зі своєю материковою частиною — Местре за допомогою греблі, по якій проходить залізнична лінія і шосе. Зв'язок між Венецією і Местре здійснюється за допомогою автобусів і приміських електропоїздів, проте далі Римської Площі (Пьяццалє Рома) на околиці Венеції ні автобуси, ні приватний автотранспорт проїхати не можуть.
Вся острівна зона є пішохідною. Сполучення здійснюється тільки по воді, і єдиним видом громадського транспорту є теплоходи-вапоретто.
В якості вапоретто використовуються теплоходи трьох типів, що курсують по декількох маршрутах по Гранд-каналу, навколо острова Ріальто, до островів Мурано, Бурано, Лідо, кладовища на острові Сан-Мішель та іншим об'єктам.
Крім звичайних вапоретто, що зупиняються у кожного причалу, є і експрес-маршрути, що зупиняються тільки в пунктах найбільшого пасажиропотоку.
Вельбот
Вельбот (англ. whaleboat, буквально — китовий човен) — швидка та відносно вузька шлюпка з 4-8 веслами. Ніс і корма мають гостру форму й практично симетричні відносно міделя.
Веслярі розташовуються по одному на банці, весла на правий і лівий борт через одне. Завдяки однаковій будові обох країв, вельбот не пірнав на попутній хвилі, добре проходить смугу прибою. Крім того, на ньому однаково легко гребти і табанити.
Спочатку використовувався в китобійному промислі, за що і дістав свою назву. Згодом став часто використовуватися як рятувальний бот або при патрулюванні пляжів, оскільки не вимагає часу для розвороту.
Традиційно веслове судно, хоча при китовому промислі також мав змінну щоглу та вітрила. Починаючи з другої половини XIX століття, також був обладнаний швертом (висувним кілем). Рухаючись під вітрилом керувався за допомогою навісного керма, при веслуванні - кормовим веслом. При використанні в китобійному промислі в кормі встановлювався міцний дерев'яний бітенг, на якому стерновий брав гарпунний лінь після влучення в кита. За нього кит тягнув вельбот, поки його не вдавалося забити.
Вельботи використовувалися у китобійному промислі; в наш час — як рятувальні шлюпки.
Весло
Весло — знаряддя у вигляді лопаті на кінці довгої жердини за допомогою якої переміщають човен, гребне судно (веслуванням).
Структура
Весло складається з
Ручки, або рукоятки,
Валик,
Веретена,
Лопаті.
Ручка (вузький край валька) — те місце, за яке весляр тримається руками.
Валик — частина весла від лопаті до ручки; форму має шестигранну, чотиригранну або круглу і повинна бути трохи легшою, ніж вся інша частина весла; це перевантаження називається водовагомість. Якщо водовагомість велика, тобто забортна частина весла дуже важка, то в валик наливають свинець.
Веретено — частина весла від лопаті до валька, завжди кругла, у вигляді жердини; те місце, де веретено переходить в валик, обшивається по великій частині шкірою для того, щоб дерево не перетиралося об човен.
Лопать — широкий край весла, завжди більш-менш плоский, на кінці оббитий смужкою міді або жерсті; опускається при веслуванні (при правильному — 3/4 лопаті) у воду і служить точкою опори для весла.
Дерев'яні весла робляться переважно з ялини та ясена. Так само застосовуються металеві та пластмасові весла.
Класифікація
За родом веслування весла діляться на:
Розстібні, коли на лавці сидить один весляр і гребе одним веслом (розстібні весла завжди з круглими вальками)
Валикові, за яких на кожній лавці сидить по два весляра.
Розстібні весла можуть мати до 20 фунтів довжини. У давнину на грецьких і римських судах, де веслярі сиділи в три і навіть п'ять рядів, один вищий від другого,— весла верхнього ряду мали величезну довжину, тому на кожне весло призначалося до 6 веслярів.
На маленьких шлюпках один весляр гребе двома веслами.
Весла отримують назву від роду шлюпки, для якої зроблені, наприклад,
Баркасні,
Катерні,
Вельботні,
Шестерні і т. д.
До весел належать гребки, короткі весла (здебільшого з круглими лопатями), які вживаються у вузьких каналах.
На кожній шлюпці весла отримують назву від місця та сторони, на якій гребуть цим веслом;
Так, наприклад, Загрібне весло з правого (перше від корми на правій стороні),
Загрібне весло з лівої (третє від корми на лівій стороні шлюпки) і т. д.
Дрифтер
Дрифтер(від англ. drift — дрейф) — невеликий рибальський човен, що призначений для вилову риби дрифтерними сітками (заввишки від 3 до 15 м і довжиною до 4500 м, які вільно плавають після їх закидання).
Особливість архітектури таких човнів — низький надводний борт і вільна палуба у носовій частині для механізмів, що вибирають сітки. Дрифтер має розмір малих або середньотонажних човнів.
Пірога
Пірога (англ. pirogue, від ісп. piragua, в свою чергу, з індіанських мов) — морське каное; на відміну від звичайних його виготовляли із двох довбаних стовбурів дерев, що потім складаються разом.
В XVI-XIX століттях це було найбільш розповсюджене прибережне судно Карибських островів, Мексиканської затоки й Південної Америки, а також майже повсюдно на океанічних узбережжях Африки, як Атлантичному, так і Індійському.
Такелаж піроги був схожий на такелаж двощоглової шхуни без бушприта. В XVIII столітті такий вид озброєння був розповсюджений і по всьому узбережжі Північної Америки, включаючи області гирл Міссісіпі й Гудзону. На ліхтерах і поромах Нью-Йоркської гавані застосовували таку ж парусність.
Англійське слово Periagua на нью-йоркському сленгові перетворилося в Perry-auger.
Від пірог тубільців походить й плоскодонний кан — судно без кіля, носова й кормова частини якого були прикриті палубою, вантажопідйомністю до 25 тонн. У рух кани приводилися веслами або двома гафельными вітрилами, які ставили на щоглах, що опускаються. Відсутній кіль заміняли бортовими швертами.
Таке озброєння було у деяких канонерських човнів і застосовувалося ВМС США в XVIII і на початку XIX століть. Воно було дуже простим і складалося із двох щогл, нахилених одна вперед, а інша назад, причому фок-щогла стояла спереду в носі. Малі гафелі несли більші триселі. Трисель гротщогли мав і гик. Між топами, грот- і фок-щоглами перебував чотирикутний стаксель. Такелаж, що застосовувався, був обмежений найнеобхіднішим.
Оснач
Оснач - старовинна назва річкового лоцмана у слов'янських мовах, зокрема у українських козаків. Дослівно: "той хто використовує палицю-осн, для пересування по річці чи з метою перевірки фарватера". Споріднені слова - осн, оснастка, основа. У білоруській мові слово має вигляд "аснач".
Історія
Сучасні дослідження показують, що вже на початку формування Русі пересування по річках відігравало велике значення у творенні її господарства і спільності. За деякими даними сама назва "русь" походить від слова ймовірно угро-фінського походження "routsi", яке означає, щось типу річковика, "члена громади-дружини вільних людей, промисловців, воїнів і торговців", яке стало міжнародним (як пізніше і козак), отримало поширення серед різних народів регіону, в т.ч. і у східних слов'ян і в решті-решт дало назву величній спільності племен, а потім і державі Русь.
Як би то не було, але в будь-якому випадку пересування по річкам і іншим водоймам, в т.ч. згодом і по морю відігравало важливу роль в житті Русі з найдавніших часів, викликавши появу відповідної термінології. Руські люди заселяли і ліси, і степи і гори, опановували і землеробство і скотарство і різні ремесла і торгові шляхи, як степові так і річкові.
Саме цим можна пояснити наявність чималого пласту однакових слів у українській, російській і білоруській мовах, зокрема слова "оснач" (біл. аснач).
Так за словами відомого російського філософа Вадима Кожинова:
"«пливущий етнос» норманів-варягів зустрівся на Русі з людьми, для яких рух по річкам і озерам був звичним і необхідним. Східнослов'янські племена, як одноголосно стверджують сучасні дослідники питання, розселились на своїй величезній, майже повністю лісовій территорії не раніше VII— VIII ст. (тобто відносно незадовго до появи варягів) і, судячи з усього, головним чином по водним шляхам."
Надувний човен
Надувний човен — човен, що являє собою надувну гумову конструкцію для плавання по поверхні води. Просте і популярне рішення для пересування по воді на невеликі відстані.
Часто застосовуються при полюванні і риболовлі, відпочинку на воді. Човен з тентом — надувний рятувальний пліт, входить в оснащення практично всіх кораблів. На військовій службі надувні моточовни використовуються для морських десантів і таємних диверсійних вилазок.
Надувні гумові човни з'явилися в XIX столітті. У 1840-х роках Пітер Галкетт сконструював так званий човен Халкетта для британських дослідників в Арктиці.
Тепер для виробництва надувних човнів найчастіше використовується синтетична (полімерна) тканина, яка за своїми експлуатаційними властивостями перевершує гуму. На зміну човнам з гуми і «тентових» тканин прийшли надувні човни із спеціальної човнової тканини, на основі армованого поліхлорвінілу. Човни виготовляються з високоякісної поліхлорвініл-тканини — масло-, бензо-, зносостійкої і не схильної до впливу ультрафіолетового випромінювання.
У сучасних моделях надувних човнів застосовується п'ятишарова тканина, що складається з одного армувального шару, двох герметизуючих і двох захисних шарів. Вагова щільність тканини варіює від 750 г/м² для малих гребних човнів до 1 100 г/м² і більше для моторних човнів довжиною від 360 см.
Класифікація
За варіантами використання поділяються на човни загального застосування (любительські) і човни спеціального призначення (патрульно-рятувальні, армійські тощо).
За класом рушія надувні човни діляться на гребні і моторні човни. У деяких моделях гребних човнів передбачений навісний (знімний) транець, що допускає установку човнового мотора.
Конструктивно поділяються на сланеві плоскодонні човни, човни з розбірними пайолом і надувним кілем, човни з надувним жорстким дном (англ. air desk) і човни з жорстким корпусом і надувними балонами (англ. Rigid Inflatable Boat, або RIB).
Плоскодонні надувні човни характеризуються найменшою вагою і габаритами транпортувальною сумкою, мінімальним часом приведення в робочий стан. Мінімальну жорсткість днища надає слань (настил) з водостійкої фанери. Прямокутні елементи настилу монтуються в передбачені для цього тканинні пази на внутрішній стороні днища.
У човнах з жорстким дном (розбірними пайолом) використовується додатковий балон, розташований подовжньо між пайолом і внутрішньою стороною тканинного днища. Тиск повітря в цьому балоні надає днищу човна кілеватість, що робить його більш комфортним при русі у режимі глісирування.
Пайоли виготовляють з водостійкої фанери, або анодованого алюмінію.
У човнах з надувним жорстким дном замість пайол використовується настил із спеціального матеріалу з поперечними волокнами (англ. Double Wall). У це днище нагнітається повітря під досить високим тиском. Вага таких човнів, час приведення в робочий стан і жорсткість днища менша, ніж у човнів з пайолом.
Найкращими морехідними характеристиками відрізняються човни з жорстким корпусом (RIB) і надувними балонами по периметру човна (за винятком кормової частини). По суті, це гібрид надувного човна та катера з суцільнопластиковим корпусом. Балони оберігають човен від перекидання на віражах і утримують судно на плаву при русі у водозміщуючому режимі. При глісируванні човен стикається з водою лише днищевою поверхнею.
Каное
Каное (англ. canoe, ісп. canoa «човник»; запозичення з мови карибських індіанців) — безкільове веслове судно, для якого характерні човноподібна форма корпусу і спосіб греблі одним однолопастним лопатоподібним веслом. Належить до одного найстаріших на Землі видів човнів, що був відомий людині з часі пізнього палеолту.
Сьогодні використовується у багатьма тубільними племенами Америки,Африки, Південно-Східної Азії і Океанії.
Як правило, каное виготовлялися з цілого стовбура дерева шляхом випалювання і видовбування. Інколи спочатку будувався каркас, який потім обтягували корою. Каное мало симетрично загострений ніс і корму. Такі човни були різних розмірів, розраховані здебільшого 2-3 осіб, а інколи їх вмістимість могла сягати і до 100 чоловік.
Рулювання каное проводиться поворотом весла у воді і зміною його траєкторії в кінці гребка.
Каяк
Каяк — вузький і довгий мисливський човен у народів півночі (ескімоси, алеути, чукчі, інуїти та ін.), довжиною до шести метрів, використовувався для переслідування морського звіра.
Каркас каяка виготовлявся з тонких дерев'яних або кістяних планок та обтягувався шкурою моржів, тюленів або нерп; зверху — люк для мисливця. На території країн СНД каяки традиційно називають «байдарками».
Для приведення каяка в рух використовують весло з двома лопатями на кожному кінці.
Використання такого весла є характерною відмінною ознакою каяків у слаломному каякінгу.
Типи каяків
Усі сучасні каяки прийнято поділяти на 2 основні типи:
каяки, де веслувальник сидить всередині каяка — каяки sit-in (від англ. , що дослівно означає «сидіти всередині») та
каяки де веслувальник сидить зверху, ніби НА каяку — каяки sit-on-top (від англ. , що дослівно означає «сидіти зверху»), які з'явилися доволі недавно, але вже встигли завоювати велику популярність, особливо в теплих широтах.
Каяки Sit-in
Каяки sit-in — це традиційні каяки, у яких гребець (веслувальник) розташований наполовину всередині корпусу каяка, ноги каякера «заховані» під палубою каяка всередині.
Коракл
Коракл (валл. cwrwgl, англ. Coracle) - невеликий, легкий традиційний човен, використовуваний в основному на річках Уельса , але також місцями на території західної і південно-західної Англії, Ірландії (особливо на річці Бойн) і Шотландії (особливо на річці Спей), так само називають аналогічні човни Індії, В'єтнама, Ірака і Тибета. Слово «коракл» походить від валлійського cwrwgl, споріднено ірландському та гельському curach , і реєструється в англійській мові з XVI століття. Інші історичні англійські написання включають corougle, corracle, curricle і coricle.
Типовий вигляд каркаса коракла
За формою коракл нагадує половинку шкаралупи волоського горіха. Несуча конструкція - каркас з вербових прутів переплетених між собою і скріплених джгутами з вербової кори. Спочатку каркас обтягувався шкурою або шкірою тварин, наприклад воловою або кінською, яка покривалася невеликим шаром смоли для додання матеріалу більшої водонепроникності. Сучасні коракли, незалежно від матеріалу каркаса, обтягуються щільною тканиною на зразок брезенту, покритою декількома шарами бітумного лаку, або синтетичною тканиною. Безкільова конструкція і плоске дно дозволяють рівномірно розподілити власну вагу і вагу вантажу, завдяки чому коракл має незначну осадку - найчастіше всього кілька сантиметрів, що робить його ідеальним для плавання по невеликих річках.
Коракли відрізняються своєю конструкцією і технологією виготовлення, залежно від того на якій річці вони зроблені і використовуються.
Коракли річки Тайво, наприклад, плоскодонні, оскільки призначені для плавання по порогах, яких на річці багато в літній час, в той час як коракли в Кармартені більш округлі і глибші, оскільки використовуються в приливних водах річки Тауї, на якій немає порогів. Коракли Тайво виготовляються з деревини місцевого походження без застосування цвяхів - вербові прути для каркаса, які переплетені між собою, і ліщинові для скріплення каркаса у верхній частині «бортика» за допомогою створення обплетення, а коракли Тауі протягом довгого часу робляться з розпиленого ясена і каркас скріплюється мідними цвяхами.
В основному на одній річці застосовуються коракли одного типу, але так не завжди.
Такі човни досить успішно застосовувалися для дрібнопромислового рибного лову. При управлінні досвідченою людиною, вони мало піддаються впливу течії або випадкових поштовхів риби, легко можна здійснювати маневри з гребком в одній руці, у той час як другою рукою утримують сітку. У рибній ловлі можуть використовуватися один або два коракли. При використанні одного, сітка прив'язується вільним кінцем до чого-небудь на березі, наприклад, до дерева.
Іншою важливою рисою кораклів є їх мала вага, що дозволяє носити їх на спині. LLwyth Dyn ei Gorwg- ноша людини його коракл, так кажуть в Уельсі.