Багаторядні кораблі
Багаторядні кораблі
Багаторядні кораблі — кораблі з кількома рядами весел. Саме такі кораблі становили основу військових флотів античного Середземноморря.
Причини появи
Слід відмітити, що хоч гребні кораблі використовувалися протягом довгого часу в багатьох регіонах, але багаторядники набули масового поширення лише в античні часи на Середземному морі. Зрозуміло, що розташовані в кілька рядів весла збільшують потужність гребної тяги корабля, однак в інших місцях та в інші часи для цього зазвичай використовували збільшення кількості гребців на одному веслі, а не збільшення кількості весел та розташування їх рядами. Відповідно античні багаторядники є специфічним феноменом викликаним певними спеціфічними умовами епохи та регіону.
Середземне море — внутрішнє, воно має порізану берегову лінію, в нього вдаєть 4 великих півострови, а саме воно всіяне численними островами. Усе це дозволяло плавати від берега до берега, зазвичай можна було орієнтуватися по видимим орієнтирам, наприклад горам — перш ніж з поля зору пропадав один вже було видно наступний. Самі мандрівка були зазвичай каботажними плаваннями — день моряки проводили в морі, але на ніч приставали до берега. Також слід відмітити, що парусне озброєння тих часів було вельми недосконале і кораблі могли пливсти лише під вітрилом лише за попутного вітру. Усе це сприяло плаванням на веслах — адже корабель з багатьма гребцями міг пливсти так само швидко як під вітрилом, але при цьому не залежав від попутного вітру. Постійні зупинки допомагали розв’язати основну проблему кораблів з великими екіпажами — забезпечення водою та продовольством. Тож можна сказати, що Середземне море було ідеальним місцем для гребних суден і саме вони були основним типом військових кораблів регіону протягом багатьох тисячоліть.
Однією з найяскравіших особливостей військових кораблів античності були тарани як головна протикорабельна зброя. Наявність тарану та орієнтована на його використання тактика значно вплинула на кораблебудування, оскільки ставило до кораблів ряд вимог:
по-перше, корабель мав бути повороткий та здатний до швидких маневрів;
по-друге, корабель повинен мати максимальну швидкість, оскільки саме від цього залежить сила його удару, причому важливою була не лише максимальна швидкість, але й час за який корабель може до неї розігнатися;
захист від ворожого удару.
Щоб збільшити швидкість треба було збільшити кількість весел, однак починаючи з рівня пентеконтер це викликало ряд проблем. Кожна додаткова пара весел вимагала збільшення довжини корабля, що в свою чергу погіршувало його маневрові властивості. Окрім того існуючі тоді технології та матеріали в значній мірі обмежували максимальну довжину судна. Розрахунки показують, що для збудованого з дерева за давньосередземноморськими технологіями корабля критичною була довжина біля 35 метрів. Тобто вже пентеконтери наблизилися до неї. Протягом усієї історії багаторядників довжина масових кораблів коливалася критичних межах 30-45 метрів. З одного боку технологія не дозволяла будувати більші кораблі, а зі іншого боку гонка озброєнь вимагала виходу на ці небезпечні для них межі. В будь якому разі кораблі більше певних розмірів вимагали спеціального посилення конструкції що робило їх важчими і зводило на нівець користь від додаткових весел. Не маючи можливість збільшити довжину і ширину корабля давні корабельники знайшли вихід — вони збільшили висоту корабля і почали розташовувати весла в кілька рядів.
Бірема
Грецька бірема близько 500 до н. е., ескіз з давньогрецької вази з Вульчі, Британський музейБірема — бойовий корабель античності з двома рядами весел, найпростіший та найменший з багатьорядних кораблів. Оскільки біреми виникла на основі пентеконтери, то зазвичай мали сто весел. Біреми бували як палубними так і безпалубними кораблями. Легкий та повороткий корабель який широко використовувався в античні часи як розвідувальне та легке бойове судно. Появу перших бірем у фінікійців датують зазвичай початком VIII століття до нашої ери, а в греків кінцем того сторіччя.
Квінквере́ма
Квінквере́ма
(лат. quinquiremis, від quinque — п'ять і remus — весло, буквально
п’ятивесельний) — бойовий корабель в Стародавньому Римі. Традиційно назву
інтерпретують так ніби корабель мав п'ять рядів весел з кожного борта. Однак це
молоприйнятне пояснення з технічної точки зору. Окрім того не збереглося
жодного зображення з більш як трьома рядами весел. Більше того з джерел відомо,
що спорядити квінкірему веслами було дешевше ніж трирему яка дійсно мала 3 ряди
весел з чого логічно випливає, що при більших розмірах весел на квінкіремі було
менше, тож не було ніякого сенсу розташовувати їх аж в п’ять рядів. Зараз
квінкірему інтрепретують як важке гребне судно з двома чи навіть одним рядом
весел на яких сиділо 5 гребців з кожного борту на кожну гребну секцію. Тобто
або 5 гребців на кожному веслі, або ж 2 та 3 гребців на двох веслах.
Квінквереми використовувались в ході Другої Пунічної війни у кінці 3 ст. до
н.е.
Пентеконтера
Пентеконтера (буквально п'ятдесятивесельник) — одноярусне гребне судно з п'ятидесятьма веслами звідки й назва. Основний тип кораблів Давньої Греції передкласичного та ранньокласичного періодів. Однак завдяки простоті, швидкості та повороткості пентеконтери використовувалися як допоміжні військові кораблі протягом усієї античності.
Точні розміри пентеконтер невідомі, оскільки жодна з них не збереглася цілком. Однак розміри можна визначити приблизно. Відомо, що в пентеконтери було по 25 весел з кожного боку, враховуючи анатомію та розміри людського тіла відстань між веслами має складати біля метра, тобто лише для розмішення гребців потрібно біля 25 метрів борту. Окрім того ще кілька метрів було від першого та останнього весла до кінця носу чи корми відповідно. З подібних роздумів випливає, що довжина пентеконтери становила біля 30 метрів. Ширина пентеконтери також невідома, але певно становила біля 4 метрів.
Більшість пентеконтер були безпалубними кораблями (афракта), однак часом траплялися і палубні кораблі (катафракта).
Первісно
пентеконтера не була спеціальним військовим кораблем — це скоріше був
швидкісний транспорт для перевезення військ. На веслах сиділи звичайні воїни. В
Греції з її незчисленними островами та порізаними берегами море завжди було
головною дорогою. Однак пізніше пентеконтери стали використовуватися не лише
для перевезення військ, але й для власне морського бою, про що свідчить поява
на них таранів.
Римська гексера
Римська гексера — шестипалубний супердредноут Античності 100 рр. до н. е. У римський час — хоча і в дуже незначній кількості — існували кораблі, призначені спеціально для розміщення артилерії. До них належали гексери, септери, еннери і децімреми.
Є свідчення, що римляни будували і більш ніж п'ятиярусні кораблі. Так, коли в 117 р. н. е. легіонери Адріана досягли Перської затоки і Червоного моря, вони побудували флот, флагманом якого нібито була гексера.
Втім, вже під час битви з Карфагенським флотом при Екномі (Перша Пунічна війна) флагманськими кораблями римського флоту були дві гексери (шестипалубники). Згідно з деякими розрахунками, найбільшим кораблем, побудованим за античними технологіями, міг бути семиярусний корабель довжиною до 300 футів (бл. 90 м).
Корабель більшої довжини з усією неминучістю зламався б на хвилях. Римська гексера несла до 6 скорпіонів і 2 важких балісти. Конструктивно і зовні гексери нагадують римські еннери і децімреми. Спробу реконструкції гексери в ряду середземноморських військових кораблів здійснив J. Coates.